Друже, та тобі пряма дорога в Млинки!
Чесно скажу, і я колись "страждала подібною фігнею” і теж вирішила спробувати силу Млинків на собі.
Тому не довго думаючи, сіли з Євгеном у машину і поїхали назустріч пригод. Вже у пятницю мали нагоду зустрітися з гостинними друзями з РТК Тернопіль та відчайдухами, як і ми зі Львова (у зірковому складі президента та пастів. - Наталки, Андрія Кеча та Ромчика Палаша), Києва (репрезентований динозавром Ротаракт руху Лукашиком та Альнонкою), Вінниці (в особі Віктора).
Нам з Барсуком пощастило заночувати у Юлі Журавель (легенди про її гостинність вже давно передаються з вуст в уста сеерд ротарактівців). А тепер уявіть картину: електричка відправляється о 9:15, ми з Євгеном о 9:05 вискакуємо від Юлі і мчимо на вокзал. При вигляді першої електрички я кричу, витираючи залишки зубної пасти: "Барсук, плигай! Бо так і буде спогадів, що про пянку!!!”. А він каже: "Ба, ні, спершу зателефоную брату” (для несвідомих сповіщаю: Пельвецький та мій коханий чоловік — таки брати: в обох нема родимки на дупі!). Як виявилося: я вскочила не у ту електричку і мало не поховала нашу мрію про Млинки під гуркіт коліс чужого потяга. Врятувала нас все та ж Зубна Фея:-)
Доїхали весело: пили, їли та горлали пісень під гітару. Особливо запам'яталися пісні про гуру поп — арта Енді Уорхола та "Ой піду я на гору кртую”, ну і, хай проситить мене Альонка, "Alors On Danse ”:-).
По приїзду в мальовничу місцину, вирішили проспатися до першого походу в печери після важкої ночі... Чи чули ви звук огидніший за шкребіння виделки по тарілці? Ні? Заплющіть очі на мить, розкрийте і ви побачите жахливого Олежиа Лукашика, схожого на совдепівського ведмедика з тарілками, тільки у нашого — замість тарілок кришки з-під каструль. Його м'язисті руки раз у раз ритмічно роблять поступальні рухи і роздається огидний "Дзззееень!”...Від жорсткої розправи Олега врятував авторитет і мускули...
А далі — одягнувшись в гламурні комбінезони, дружньою бандою рушили до печер в супроводі "дядюшки Ау” Бориса Гори. Борис - людина хризматична, дуже добра та чуйна, особливо , що стосується москалів:-). Під час походу — двоє ротарактівців родилися наново — це Олежик та Віталік (проповзли через хід Роддом), з чим їх і вітаємо. Поверталися на стоянку втомлені, в синцях(особливо, Наталка) та щасливі, що таки вибралися.
Попереду була ніч, повна пісень, душевного спілкування, анекдотів та всіляких інших дурнощів.
На ранок — знов печери, прощання з родиною Гора та дорога в Тернопіль.
Підсумовуючи той досвід, скажу: ротарактівці, треба збиратися частіше!
